Історія клубу "Романтик"

Усе почалося 12 березня 1957 року, коли студенти-хіміки ОПІ на чолі з Валерієм Юдіним вирішили сходити в похід уздовж берега моря в бік Чорноморки. Уже тоді серед студентів було багато охочих зайнятися туризмом. Що робити? Вирішили організувати туристську секцію при клубі самостійно.

У 1958-59 рр. наші туристи почали освоювати свої перші складні гірські райони, такі як Тянь-Шань, і навіть здійснили першопроходження перевалу, який назвали "Перевал одеських політехніків".

У 1960 році на державному рівні вийшла заборона на спортивний туризм, проте в 60-64 рр. тур. секція "підпільно" продовжувала активну діяльність: були проведені перші зимові збори, скоєно перше сходження на Ельбрус, почалося освоєння Паміру, проведені перші водні походи на саморобних плотах, команда взяла участь у Чемпіонатах СРСР і світу зі спортивного орієнтування. А ще було проведено перший жіночий похід до Криму.

У 63-му році заборону, що обмежувала розвиток туризму, було знято, а на зміну їй прийшла Постанова "Про подальший розвиток туризму", де наголошувалося на актуальності та необхідності створення в містах і районах клубів туристів. Було затверджено типові положення про міський (районний) туристський клуб. Відповідно до цього, в Одесі було організовано перший міський туристський клуб. Міський клуб робив свої перші кроки, і порівняно із секцією в політехнічному інституті, яка вже мала багатий досвід і була в десятки разів численнішою, виглядав немовлям.

Першим питанням, яке хвилювало всіх, стало найменування нового клубу. Незадовго до його створення серед активу розгорнулися дебати з цього приводу. Певна частина схилялася до назви "Едельвейс". Це було пов'язано з тим, що гірська квітка, емблема альпійського горосходження, тоді входила в моду в країні. Вона з'явилася на значках, нарукавних емблемах тощо. У суперечку з цього приводу втрутилася навіть обласна рада з туризму, і обговорення було продовжено. Як свідчить народна чутка, слово "Романтик", начебто, першим вимовив молодий активний студент Валерій Юфа. Це найменування сподобалося, а загальні збори його затвердили.

Про власний флот і морські подорожі мріяли давно. Мрія називалася "під червоними вітрилами - навколо світу" (звідси - наша емблема). Але за повної "наявності відсутності" грошей, матеріалів і навичок суднобудування здавалася нездійсненною - усім, окрім кількох найзатятіших, як-от В.Кашенцев, Є.Маркевич, Г.Рибкіс та ін. Після довгих пошуків було знайдено покинутий через непридатність мотобот "Север". Чого коштувало його відновити, знають тільки безпосередні учасники цієї справи, але, тим не менш, за кілька місяців судно, перейменоване на "Еврику", було спущено на воду.

Варто відзначити і військово-пошукову роботу, яка за своєю значимістю та обсягом довгі роки займала друге після походів місце у житті клубу. Проводились експедиції місцями бойової слави, знаходилися поховання невідомих солдатів. Робота торкнулася великого кола людей. Одні завдяки „Романтику“ знайшли однополчан, інші змогли ще раз побувати на місцях боїв, треті дізналися про долю своїх товаришів. Безіменні герої здобули нарешті ім'я і були поховані по-людськи, а їхні родичі отримали можливість відвідувати могили своїх близьких.